Над Полтавщиною навесні нависає по­особливому яскраве та натхненне сонце, розсіваються грозові хмари. Пахне молодим листям, природа програмується на життя, запускаються невідкладні процеси фотосинтезу. Сонце дає надію на продовження життя.

Навіть при кістково­суглобному туберкульозі раніше приписували курс геліотерапії. Це один із методів терапії, що передбачає застосування дії сонячного випромінювання. Такий вплив досліджували Ґален, Фар, Дебрейнер, Ріклі, Малешот, Бебіт — найцікавіші та найталановитіші науковці свого часу.

Дивно лише, що коли говорять про геліотерапію, то вкрай рідко згадують наскільки на ці дослідження вплинула українська науковиця — Валентина Радзимовська.

Хоча для жінки того часу займатися наукою — це не так уже й просто. На зламі століть жінка перетворюється на борчиню за власне життя. За те, щоби бути, мати голос та можливість реалізації. Не кожна наважувалась на таку битву з системою, але й не кожній, котра розпочинала боротьбу,— вдавалось вийти з перемогою.

Валентина Радзимовська — вчена­біолог, засновниця української школи фізіологів і біохіміків, громадська діячка. Мати вченого Євгена Радзимовського.

Валентина буде першою жінкою, яка отримає персональний дозвіл царя на навчання в Санкт­Петербурзькому університеті. У 1904 році вступила на медичний факультет, одразу включилася в громадсько­політичне життя Української студентської громади, брала участь в «Обществе грамотности», публічно виступала з доповідями про Україну.

За активну участь у політичних подіях виключена із Санкт­Петербурзького університету, повертається продовжувати навчання в Україні.

Одружується з Іваном Радзимовським, істориком класичної літератури. Дім Радзимовських перетвориться на епіцентр національного життя. З революційним рухом вони пов’язували надії на здобуття державності Україною.

Належала до Лубенського гімназіального гуртка РУП, у Києві — до української соціал­демократичної групи УСДП. Була членкинею Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. У 1913 році закінчила медичний факультет Київського Університету.

Пізніше буде аспіранткою, доценткою та професоркою Київського медичного інституту; професоркою фізіології та біохімії Інституту народної освіти у Києві і Мелітопольського державного педагогічного інституту.

Радзимовська опікувалась ув’язненими українськими діячами, визволенню та виїзду багатьох із них вона неабияк посприяла. Членкиня Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка з 1909 року. Членкиня Української вільної академії наук.

Недаремно її називатимуть Авіценною у спідниці. Вона змогла поєднати і філософський підхід до життя, і наукову скептичність та бажання допомагати тим, хто цього потребує — під час Першої світової працювала хірургом в одному з військових шпиталів.

Радзимовська працювала в одному з відділів Української Центральної Ради, пізніше — в міністерстві охорони здоров’я УНР. Присвятила себе науковій праці вивчала фізичний стан дітей у різних місцевостях України, політичною діяльністю активно не займалася.

Захистила дисертацію «Про вплив водневих іонів на життя клітин теплокровних організмів», здобуде ступінь доктора медичних і фізіологічних наук. На ту складну пору реорганізації вишів припадає найбагатший період її наукової діяльності.

Стажувалась у Німеччині.

— Пане Фішере, я не залишусь, навіть не вмовляйте. В Україні лишилось усе моє: сім’я, студенти, кар’єра,— благатиме Валентина.

— Даремно ви думаєте, що вам буде краще повернутися. Дуже шкода, що пропаде такий талант, але це ваш вибір, пані Радзимовська. Я пропоную один раз.

Коли вона повернеться, то президентом УАН оберуть одного з фундаторів епідеміології академіка Заболотного. Він запрошує Валентину до співпраці. Вона стане його радницею та однодумицею. Та наступного року Заболотний помирає за дивних обставин. Через кілька місяць по його смерті Валентину заарештовують за сфабрикованою ДПУ справою «Спілки визволення України», звинувачуючи у шпигунстві й намірах встановити контакти з українською еміграцією під час відряджень. Незважаючи на перебування понад півроку в ізоляторі, не визнала себе винною.

Звільнена, репресована, «політично неблагонадійна». Мала намір виїхати з України, але не вийшло.

— Пане Штерн, це Валя! Валентина Радзимовська, ви мене чуєте,— голос дрижить, голос академіка на іншому кінці дроту уривається так само.

— Валічко, як добре, що тебе випустили! Я так радію, що в тебе все добре,— Штерн боїться говорити, тому з нього доводиться вивуджувати по слову.

— Я приїду, так? Ви ж візьмете мене на роботу, пам’ятаєте, ви казали, що такого фізіолога не знайти ніде в світі,— Валентина нервово сміється.

— Валю, немає у мене місць. Тоді було, зараз нема, розумієш. Так часом буває…

Не маючи змоги виїхати з України, їй нічого не залишалося як безперестанно працювати, щоб відновитись на всіх посадах та повернути собі всі свої знання.

Після початку війни певний час перебуває в Мелітополі, переїздить доХаркова. Знаближенням фронту, усвідомлюючи своє майбутнє за радянської влади, полишає місто і в 1943 р. відбуває до Львова, завідує клінічною лабораторією на кафедрі внутрішньої медицини Львівського медичного інституту.

У різний час очолювала відділи фізіології кількох науково­дослідних інститутів.

За рік до завершення Другої світової війни оселилася в Братиславі, де працювала в хірургічному відділі місцевого шпиталю.

До 1950 року житиме та працюватиме в Німеччині. Підтримуватиме українську діаспору, братиме активну участь в політичному житті. Довго працюватиме керівником кафедри Інтернаціонального університету в Мюнхені.

А потому — у 1950 році — виїхала до США. Померла у 1953 році в Іллінойсі, похована на місцевому кладовищі.

Стільки пригод випало на її долю, але інакше й бути не могло з Валентиною. Тому що Світлу притаманний рух.