Шестилітня Ада стояла на шкільній сцені і декламувала щось із обов’язкової програми. Дівчинці хотілося виступити не як її однокласники, які монотонно протарабанили римовані рядки і побігли геть. Ада довго готувалася до цього виступу: спочатку завчила вірш напам’ять так, щоб він засів глибоко в її дитячій голові, потім виділила червоним олівцем найполум’яніші слова, на яких треба було наголосити, але цього їй видалося недостатньо. «Треба додати якийсь жест для більшої переконливості» — ця ідея осяяла її зненацька і вже на останньому рядку дівчинка блискавично витягнула руку вперед і… вклонилася перед глядачами. «Артистка! Справжня артистка!» — шепотіли в залі, коли Ада зникла за шторою.

Ада Роговцева — видатна українська актриса театру та кіно. Народилася у колись гетьманській столиці, а тепер провінційному містечку Глухові на Чернігівщині, тепер Сумщині. Батьки дівчинки були освіченими дипломованими спеціалістами своєї справи, проте далекими від театрального та кінематографічного мистецтва. Тому й бажання доньки стати актрисою сприйняли неоднозначно.

Майбутню артистку виховували строго: тато з мамою з дитинства навчали, що честь треба берегти, а чоловік має бути єдиним на все життя. І таке своє єдине кохання вона зустріла у свої студентські роки і воно вплинуло на її долю, як ніщо іншн. Після школи Ада Роговцева вступила до Київського інституту театрального мистецтва ім.І. КарпенкаКарого. Вона була недосвідченою абітурієнткою з провінції, коли закохалася в… члена приймальної комісії, актора Костянтина Степанкова:

«Він був такий пристрасний, ставний, вольовий»,— згадувала пізніше про чоловіка Ада Миколаївна. Проте… одружений. Зрозуміло, що батьки не прийняли вибір доньки. Пара одружилася в 1959 році, коли Роговцева отримала диплом, чим довела, що справжнє кохання перемагає всі труднощі та проблеми.

Свою кінокар’єру Ада Роговцева почала ще в часи студентства. Першим фільмом, в якому вона знялася, був «Павло Корчагін». У 23 роки вона стала заслуженою артисткою України, в 30 — народною артисткою республіки, а в 40 — народною артисткою Радянського Союзу. Стрімка кар’єра для істинно талановитої актриси!

Героїні Ади Роговцевої, як і сама Ада Миколаївна, можливо, завдяки її витонченій зовнішності, були символом жіночності, вірності і краси. Всенародну любов глядачів актриса отримала після виходу на екрани епопеї «Вічний поклик». Зйомки тривали багато років, більшість сцен були на Уралі. На кіностудії картину називали «вічним возом». Табличку з назвою картини не прибирали багато років. Знімали її в період з початку 1970­х до початку 1980­х з перервою в кілька років.

«Коли я туди дісталася, то була шокована. Це така глухомань. Звичайно, ніякої помічниці мені не дали. Але мені з дітьми допомагали хлопці, з якими я знімалася. З Катюшею навіть було простіше, ніж з Костею. Він весь час лазив по скелях»,— згадувала Ада Миколаївна в одному з інтерв’ю.

Усі жіночі образи жінок відтворені у «Вічному поклику» неймовірно чітко і достовірно. Проте образ Анни, яку зіграла Ада Роговцева, стоїть осібно.

Наступні роки були дуже плідними для Ади Миколаївни. Щороку на екрани виходили нові фільми з нею. Вона грала в таких кінофільмах, як «Хвилі Чорного моря», «Діти як діти», «Овід», «Було у батька три сини», «Мама, рідна, кохана …» і багатьох­багатьох інших.

По­креативному актриса справилася і з економічними викликами буремних 90­х: як і у багатьох акторів, роботи у Роговцевої не було. Вижити в такий складний час допомогло… власне господарство: народна артистка розбила і засадила город, завела свиней та кіз:

«З-за кордону я привезла чотири величезні картоплини, ми їх розрізали на частини, посадили і з часом стали збирати великий урожай величезною картоплі,— сміючись, згадує Ада Миколаївна.— Було весело. Ми не вживали, а просто жили. Нудьгувати було ніколи».

Ада Миколаївна поховала і сина, і чоловіка, і, може, саме ці втрати посприяли тому, що актриса відкрила в собі літературний талант: фактично актриса сіла за написання книги ще під час смертельної хвороби чоловіка Костянтина Степанкова. Зрозуміло, тоді ще ніхто не думав про публікацію:

«Просто я повинна була щось робити, щоб не зійти з розуму. Разом з дочкою Катериною ми почали писати щоденники. А після смерті Костя Петровича в будинку настала така порожнеча, і тоді ми стали їх перечитувати».

Пізніше до щоденників додалися любовні листи, які молодий Костянтин Степанков писав Аді Роговцевій. Добре, що вони збереглися в їхньому сільському будинку, який слугував їм за дачу. Тільки через вологість сильно відсиріли. І вже як у справжньому художньому романі: листи просушили праскою, і тепер їх можна прочитати в книзі.

У своїх спогадах актриса спробувала розповісти про все гранично відверто: і про болі, і про страждання, і навіть про зраду чоловіка, яку знайшла сили пробачити:

«Ніколи не забуду, якими очима він дивився на цю дівчинку, коли прощався з нею. Я знаю точно: він всіх нас любив і віддав би за нас своє життя не замислюючись. Ось таким він був людиною».

Чим живе сьогодні видатна артистка? Чи знімається в кіно, як раніше? На початку нового тисячоліття ролі знову посипалися на Аду Роговцеву, як золоте осіннє листя. Можливо, затребуваність і зайнятість в кіно і допомогли їй впоратися з бідами.

У свої зрілі роки Ада Роговцева не сходить з телеекранів. Її не раз кликали переїхати в Росію, але вона не змогла виїхати з рідної України. Усе ж рідна земля дає те енергію для життя та творчості, якої ніколи не знайти на чужині.

У глядацькій залі стало зовсім тихо, здавалося, що кожен, хто сидів там, міцно приріс до крісла, обшитого м’яким смарагдовим оксамитом. Звісно, до виходу Ади Миколаївни на сцену залишилася якась там мить, і її цитуючи німецького класика Гьоте, треба було, якщо не спинити, то хоча б притримати… Штори розслинилися і в м’якому, майже місячному світлі з’явилася невисока жіноча постать. Вона була у всьому чорному, очевидно, щоб увага глядачів не розсіювалася, а була зосереджена винятково на тому, що зараз скаже артистка. Тонкі пальці прикрашав великий чорний перстень, шия куталася у високий комір, і лише світлі пасма обрамляли красиве і спокійне обличчя Роговцевої. Вона зробила невелику паузу, піднесла мікрофон до вуст і промовила знайомим голосом: «Доброго вечора, пані та панове! Шоу починається»…