І снує легенда, що коли Ісус мучився за людство на хресті, до нього прилетіла дрібна пташечка, щоб заспівати найкрасивішу у світі пісню та применшити його біль. Кров Христа потрапила на вільшанчине пір’я і з того часу багряна пляма не сходить з грудки пернатої співачки.

Пісня цієї пташки ні сумна, ні радісна, але завжди — незабутня. Завжди втамовує страждання.

А якщо продовжувати легенду, то от: пролітаючи над Тернополем вільшанка задумала набути людської подоби. Тому що пахне глицею, шумує водоспад… тому що саме це місто видалось вільшанці найбільше схожим на рай. І вона вирішила лишитись тут.

«Я мала хвилини великої насолоди, коли могла чужинцям показати красу наших народних пісень. Ці пісні були сильнішим доказом нашої високої культури, ніж факти з нашого славетного минулого або тридцять мільйонів населення. Українські пісні я популяризувала в різних кінцях світу, і не раз мені було прикро, 108 що я не могла залишати ноти всім тим, хто ними захоплювався і хотів їх вивчити».

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 у Тернопільській області. Коли вона тільки з’явилась, то ніхто й уявити не міг, що її ще за життя визнають найвидатнішою співачкою світу.

Пташка прилетіла до сім’ї греко­католицького священника. Походила зі шляхетного старовинного українського роду Крушельницьких. 1878 року велика родина Крушельницьких перебралася до села Біла поблизу Тернополя, звідки вже нікуди не переїжджали. До слова, сестри Ганна та Емілія також були співачками (а як інакше, коли це пташине сімейство).

Саме Крушельницька стане «Вагнерівською примадонною».

Саме з нею мріятимуть співати Карузо, Шаляпін, Руффо.

Саме їй Пуччіні подарує портрет, підписаний «Найпрекраснішій Баттерфляй».

Пісню свою вела з дитинства.

Навчалася в Тернопільській школі товариства «Приятелі музики». Екстерном склала іспити в Тернопільській класичній гімназії, де вивчала основи музичної підготовки.

— А хто це така голосиста? — запитає в товариша Денис Січинський.

— Так це ж Крушельницька, ти що, не знайомий із нею? Я можу вас познайомити зараз, хочеш?

— Не знаю її. Але далі я сам,— Січинський посміхнеться.

Так почнеться знайомство Соломії із першим у Галичині професором музики. Так буде з усіма, хто її чутиме: познайомитись із Крушельницькою вважалось ледь не справою честі.

На одному з концертів хору «Руська бесіда» був присутній Іван Франко, який по тому до кінця життя товаришуватиме з Соломією.

У консерваторії її учителем був знаменитий тоді у Львові професор Валерій Висоцький, який виховав цілу плеяду відомих співаків. Під час навчання у консерваторії відбувся її перший сольний виступ 13 квітня 1892 року, співачка виконувала головну партію в ораторії Генделя «Месія» — от іще один доказ приналежності до пташиної зграї. 5 червня 1892 року відбувся ще один виступ співачки у «Львівському бояні», де вона виконала пісню Миколи Лисенка «Нащо мені чорні брови».

Ще під час навчання в консерваторії Соломія Крушельницька отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте вона прагла української опери, якої на той час не існувало.

Співачка вирішила їхати до Італії, щоб продовжити навчання. На таке бажання вплинула італійська діва Джемма Беллінчоні, яка в той час гастролювала у Львові.

Після навчання в Італії Крушельницька була здатна підкорити будь­яку сцену в світі. Славу Соломія здобула на варшавській та краківській сценах, виступаючи кілька сезонів поспіль в операх польського композитора Станіслава Монюшка.

У 1910 році Крушельницька вийшла заміж за італійця Чезаре Річчоні — тонкого знавця музики, ерудованого аристократа. Вони обвінчалися в одному з храмів Буенос­Айреса. Після одруження Чезаре і Соломія оселилися у В’яреджо, де вона купила віллу, яку назвала «Саломеа».

За десять років Крушельницька полишить оперну сцену, виступивши останній раз у неапольському театрі в улюблених операх «Лорелея» і «Лоенгрін».

Особливе місце у творчій діяльності співачки займали концерти, присвячені пам’яті Тараса Шевченка та Івана Франка. Для участі в цих концертах вона часто приїжджала до Західної України.

Після смерті чоловіка у 1938 році Соломія повернеться до України, але назад, в Італію, вона вже не повернеться, адже почнеться війна. По приєднанню Західної України до СРСР будинок артистки було націоналізовано. А під час німецької окупації Львова Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу.

У післявоєнний період Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії імені Лисенка. Але радянська влада не дозволяла бути не те, щоб бути собою, а бути взагалі: у голосистого «націоналістичного елемента» не було диплома про освіту. Пізніше його таки знайшли у фондах міського історичного музею…

— Маріє, як ви хочете викладати, коли не маєте освіти?

— Тобто не маю? — Крушельницька ледь не задихнулася від подиву.

— Має бути диплом про завершення навчання в консерваторії, що ж тут пояснювати…— здивувалась дівча-жовтодзьобик у відділі кадрів.

Мешкаючи й викладаючи в Радянській Україні, Крушельницька довгий час не могла стати громадянкою СРСР, залишаючись підданою Італії. Їй пішли на «поступки» тільки тоді, коли вона написала заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській владі. Віллу відразу продали, компенсувавши власниці мізерну частину від вартості.

Востаннє співала у Львівській філармонії 1949 року, в 77-­річному віці. І співала так пронизливо і щемко, як може тільки вільшанка, сидячи на плечі в бога. І відпускати не хочеться сцену, і самій не хочеться йти. Ще стільки невиспіваного лишилось, стільки непочутого. Але на небесах також є оперні зали. Там люблять янгольські голоси не менше за наше. Там теж має бути своя Чіо­-Чіо-­сан.

16 листопада 1952 року Соломія Крушельницька померла від раку горла. Вільшанчина мітка виявилась не тільки даром, але й роком…

Похована на Личаківському кладовищі у Львові, поруч з Іваном Франком та Михайлом Павликом. І співає й співає для їхнього товариства.