«Для його величності султана це така кохана дружина, що,— переказують,— відколи він її спізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки; такого не робив ще ніхто з його попередників, бо в турків є звичай міняти жінок».

Домініко Тревізано

Тієї весни Настя зі здивуванням помітила, в яку гарну, але все ж ще дитинну юнку вона виросла: довгі коси обрамляли її дівоче обличчя, а в очах ховався вогник невідомого походження. Такий вогник був не у всіх, а лише в тих, кому судилася доля владарювати… На Великдень, коли її подруги зібралися біля Рогатинської церкви, де правив Настин тато, священик Гаврило Лісовський, Настя вперше одягнула вишиту сорочку для дівчат на виданні. Вона ще не знала, що за декілька тижнів цю сорочку молодий нахабний яничар розірве їх, оголивши не засмаглу шкіру на повних грудях… А потім вона потрапить на справжній базар, де торгуватимуть жінками… А далі почнеться ціла вервиця пригод, про які її односельчани й уявити не могли… Але ця перша доросла вишиванка як символ майбутньої влади залишиться з нею назавжди.

Настя Лісовська — так назвали при хрещенні майбутню Роксолану — дружину одного із наймогутніших правителів Середніх віків — Сулеймана. За законами мусульманської віри, султан міг мати чотири законні дружини та таку кількість наложниць, яку міг матеріально утримувати. Діти першої дружини ставали спадкоємцями престолу. Та це не могла бути християнка, всі дружини повинні були прийняти мусульманство. Як же сталося, що наложниця і християнка посіла почесне місце дружини праворуч від одного з найвеличніших правителів тогочасного світу?

Шлюб та розкішне весілля Сулеймана і Роксолани відбулися 1530 року. Султан надав вже не Насті Лісовській, а Хюррем ранг головної та єдиної дружини і звертався до неї «Хасекі» — «Мила моєму серцю». Роксолана мала природний розум, була цікавою співбесідницею, зналася на мистецтві та державних справах. У дні, коли Султан ходив у військові походи, подружжя листувалося вишуканими віршами, а Сулейман був відомим на той час поетом! Чи не українська Роксолана відкрила його дару друге дихання:

Гей, ранковий вітерцю, ти султана про сум та муки сповісти,
Без нього вона — як соловейко в клітці, розкажи.
У розлуці немає ліків від душевного болю,
Ніхто не в силі зцілити від страждання, сповісти.
Десниця смутку її серце ранить гострою стрілою,
Мов флейта, вона стогне в розлуці з тобою, сповісти.

— «Чи чули ви чутки? Сулейман має намір одружитися із наложницею!» — низькорослий голомозий євнух перешіптувався із служницями. Місячне світло заливало стіни гарему і здавалося, що довкола не ніч, а щонайменше полудень.

— «З отією русоволосою і некрасивою?» — гигикнула одна із дівчат. «Хіба можна її полюбити взагалі?»

— «Ну вона ж не така дурепа, як ти, вмієш лише язиком чесати і тарілки бити!» — євнух видавався ображеним. Мабуть, боліло йому серце за Настуню Лісовську, яка теж чимось йому подобалася — чи то своєю мовчазністю, чи вмінням сказати потрібне слово в потрібну мить…

Історики стверджують, що Роксолана була однією із найосвіченіших жінок свого часу, вона приймала іноземних послів, вела листування з іноземними правителями і з людьми мистецтва — художниками! Звісно, султанші мають потребу у спілкуванні з прекрасним не менш, ніж султани! А те, що вона сама була прекрасною, свідчить той факт, що флорентійці навіть помістили портрет Хуррем, для якого Роксолана позувала венеціанському художникові, у своїй картинній галереї — єдиний жіночий портрет серед зображень султанів!

Роксолана народила султану шестеро дітей — п’ятеро синів і одну доньку.

Вплив, який мала Роксолана на Сулеймана, ілюструє епізод, описаний венеціанським послом П’єтро Брагадіном. Один з санджак­беїв подарував султанові і його матері по одній красивій російській дівчині­рабині. Коли дівчата прибули до палацу, Роксолана, яку застав посол, була дуже незадоволена. Матір Султана, яка віддала свою рабиню синові, мусила вибачитися перед Роксоланою і забрати наложницю назад. Другу рабиню султан наказав відправити в якості дружини іншому санджак­бею, оскільки наявність навіть однієї наложниці в палаці робило Роксолану нещасною.

«Він мусить відправити їх назад, цих наложниць. Мій Сулейман належить лише мені. Ніяка інша жінка не стоятиме поміж нас. Чи не всім я пожертвувала заради нього? Чи не покинула рідний дім і батьків? Хай навіть мене взяли в ясир, але я — не рабиня і не буду другою ніколи, лише єдиною» — Роксолана не могла зімкнути очей аж до ранку, її не спиняло навіть те, що безсоння шкодить її красі, яка вже почала в’янути…

Роксолана цікавилася політикою, а тому свій великий вплив на свого чоловіка султана Сулеймана вона використовувала для політичних інтриг, керувала зовнішньою політикою, і навіть листувалася з польським королем Сигізмундом II Августом. Двоє з її листів до короля збереглися і знаходяться в історичному архіві. А протягом її життя Османська Імперія загалом мала мирні стосунки з Польським королівством і водночас з Україною, яка тоді перебувала в складі Польщі. Очевидно, так Роксолана хотіла вберегти свою Батьківщину від турецьких набігів. Не забула землю, яка дала їй красу, розум, життя врешті­решт.

Роксолана померла 18 квітня1558 року. Після її смерті Сулейма по всій Османській імперії збудував велику кількість архітектурних об’єктів, присвячених своїй єдиній коханій дружині. Сам султан помер на вісім років пізніше під час військового походу на Угорщину. Тіло Сулеймана без серця і нутрощів забрали до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою — в мавзолеї, збудованому на подвір’ї мечеті Сулеймана…

Сулейман постарів за одну ніч, ніч, коли не стало його єдиної повелительки, у ніч, яка назавжди зробила із всесильного правителя слабку і земну людину, простого смертного із навіки розбитим серцем… Зранку він підійшов до дзеркала і не впізнав себе — срібний іній вкрив його ще вчора темні чорні скроні, а очі перетворилися на дві великі порожні безодні. Він вже знає, що не залишиться в палаці, де кожна тріщина на стіні, кожна павутинка нагадує про неї, про його Роксолану. Він поїде на війну, бо лише бачачи довкола смерть, можна забути, що ти й сам вже давно мертвий…

У сучасному місті Рогатин, що на Івано­Франківщині, мешканці встановили пам’ятник своїй славетній землячці… Пам’ятник являє собою бронзову жіночу фігуру на повний зріст у вишиванці, поставлену на колону з граніту на фігурному п’єдесталі. Підніжжя колони прикрашено фігурками бронзових птахів в польоті. Мабуть, він символізує дивовижну долю Насті Лісовської­сулейманші Роксолани, яка зуміла стати всесвітньо відомою на чужині і більше ніколи не поверталася туди, де її лагідно кликали: Анастасіє, Настю, Настуню…