І зидора Косач­Борисова скаже про Олену Пчілку: «Олена Пчілка сама кохалася в українському фольклорі, і в родинному житті її родини все насичене ним. Це замилування в українському народному мистецтві (піснею, орнаментом, різними українськими народними виробами, звичаями та ін.) перейшло від матері й до родин її дітей».

З таким трепетом та повагою скаже донька про свою матір.

Косачі виховували своїх дітей самостійно. Віддана всьому українському, Ольга зважилася на експеримент: вона не хотіла, щоб дітей русифікували в офіційних школах, тож син й доньки до певного часу вчилися вдома. Наявна система освіти була надто відірваною від народного коріння. Ольга навчила дітей мовам, музиці, історії, малюванню, відкрила чарівний світ літератури. Недарма ж діти з гордістю називали свою маму найрозумнішою та найталановитішою жінкою. Сама ж Пчілка неодноразово повторювала: «Діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна».

Ольга Драгоманова стане одною з перших активісток у боротьбі за жіночі права в Україні. Дочка письменника, матір письменників, письменниця сама — усе це про Ольгу, котра пізніше назветься Оленою Пчілкою. Принагідно варто сказати трохи про псевдонім, але спершу про вишиванки.

Моду на народні українські строї ввела саме Ольга Драгоманова­Косач. Оселившись із чоловіком на Волині, вона почне збирати фольклор. Видала 1876 року книжку «Український народний орнамент». Працю вважала однією з головних життєвих засад, і діалектне «пчілка» обрала як псевдонім, що нагадував про дбайливий невпинний труд. Ось чому саме так і ніяк інакше.

18 липня 1869 року в Косачів народився син Михайло майбутній український вчений­фізик, метеоролог, письменник та перекладач. За два роки на світ з’явилася донька Лариса — світова знаменитість Леся Українка. Згодом народилась Оля — письменниця, літературознавиця та перекладачка, Оксана — музикантка та перекладачка, Микола — громадський діяч, та Ізидора — мемуаристка, почесна членкиня Союзу Українок Америки).

Хто ж ця дивовижна жінка, котра принесла у світ стільки яскравого світла? Хто вона, якщо з неї почався відлік добра та любові (а це ми так простодушно говоримо про її дивовижних дітей)?

Українська письменниця, меценатка, перекладачка, етнографка, фольклористка, публіцистка, громадська діячка, членкиня­кореспондентка Всеукраїнської академії наук, Олена Пчілка, народилася 1849 року у Гадячі, в родині дрібного поміщика, дворянина Петра Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до українського фольклору. У 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Після закінчення пансіону вийде заміж за Петра Косача. Разом вони переїдуть на Волинь, де, власне й почнеться становлення Олени Пчілки.

Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна та Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва. У 1880 році видала своїм коштом «Співомовки» Степана Руданського, а через рік вийшла збірка перекладів з творів Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям». З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», за три роки вийде перша збірка поезій.

Брала активну участь у русі за права жінок.

Навесні 1879 року Ольга Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка. Його було переведено на посаду голови Луцько­Дубенського з’їзду мирових посередників через українофільство та зустріч родини Косачів з Михайлом Драгомановим на Всесвітній виставці в Парижі. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

На відкритті пам’ятника Котляревському у Полтамі вона запитає:

— Чого всі відмовилися від виступів? — запитує Пчілка.

— Бо треба російською,— відповів хтось у натовпі.

— А, побоялись. Нічого, зараз порушимо заборону.

Олена Пчілка виступає українською мовою, порушуючи встановлену царською владою категоричну заборону.

Пчілка не лише про творчість, але й про чітко окреслену громадянську позицію. Чи не найвідоміша історія про те, як у 1920 році, за більшовиків, під час святкування дня народження Тараса Шевченка у Гадяцькій гімназії, Олена Пчілка огорнула погруддя поета національним синьо­жовтим прапором. А коли розлючений комісар Крамаренко зірвав прапор, обурено скандує: «Ганьба Крамаренкові!». Переповнений зал дружно підтримав її. За антибільшовицькі виступи заарештована в Гадячі. Після звільнення виїхала в Могилів-­Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи кореспонденткою в комісіях Української академії наук.

Померла у жовтні 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком, донькою й сином.

Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, Адама Міцкевича, Олександра Пушкіна, Йоганна Вольфґанґа Ґете, Ганса Крістіана Андерсена, Віктора Гюґо. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно­критичних статей і спогадів: «Михайло Старицький», «Марко Кропивницький яко артист і автор», «Євген Гребінка і його час», «Микола Лисенко», «Спогади про Михайла Драгоманова», «Автобіографія». Великі заслуги Олени Пчілки в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори», «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах»…

— Мамо, а ці вірші хороші? — запитує Лариска.

— А ти як думаєш? — матір стримана, навіть трохи жорстка до дітей. Але дивиться так, начебто відповідає: «Як ти не можеш у них вірити?».

— Та добрі, думаю,— стенає плечима дівчинка, котра ще не знає, що її іменем називатимуть вулиці, музеї, парки…

Так от відлік любові та світла тут неспроста. Олена Пчілка по суті започаткувала еру сильних та нескорених, котрі здатні відстоювати не тільки свої права, а й права кожного українця.

Це вона показала, що любов — це також про силу та безстрашшя.

А ви сумнівались.