Дев’ятнадцяте століття у всій літературній Європі було періодом, коли жінки діяли так, як каже прислів’я: «чоловік — голова, а жінка шия. Куди хоче, туди головою й вертить». Ідеться передусім про непрямі впливи на суспільство, коли назватися своїм іменем не дуже дозволялося. Можливо, й тому в тогочасному літпроцесі почали з’являтися нові чоловічі імена, які чоловіками були лиш на папері. Такою і явилася тогочасному суспільству Марко Вовчок — видатна українська письменниця, родом із Росії…

Її справжнє прізвище — Вілінська. Батьки охрестили дівчинку Марією. Народилася майбутня письменниця 10 грудня 1833 року в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській родині. Проте, батьки все ж знайшли кошти на освіту — виховувалася дівчинка в приватному пансіоні в Харкові.

Дитинство та підліткові роки минали традиційно для тих часів: дівчачі розваги, вишивання, бали, читання книг довгими зимовими вечорами, коли погода вже 24 не дозволяла довгі прогулянки у спогляданні довколишньої природи…

Можливо, саме в той час і заклався у Марії отой дух авантюризму та боротьби, хоча б на папері і з чорнильною ручкою в пальцях…

Проживаючи в 1851–1858 роках у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Це і знадобилося їй під час написання повістей.

Марія була нестримною сміливицею — свої перші проби надіслала Пантелеймону Кулішу — визнаному українському класику. Після прочитання Куліш настільки захопився дебютанткою, що посприяв її першій публікації! Та що казати — він безоглядно закохався в Марко Вовчок, проте… невзаємно. Марко була занадто волелюбною і свавільною, аби належати одному чоловікові. Хай навіть це був сам Пантелеймон Куліш!

Жінці, яка звикла перемагати, вдалося неймовірне — опублікувати першу збірку прози і одразу видати її в російському перекладі, а на той час це відкривало двері до літературних кіл столиці імперії!

Письменниця стала фавориткою петербурзьких літературних салонів. Після появи «Народних оповідань» Марко Вовчок прокинулася знаменитою!

Сам народний Кобзар Тарас Шевченко, прочитавши її книгу у дорозі із заслання, написав знамениту присвяту, в якій назвав Марко Вовчок своєю «донею», яку виблагав у Бога як «кроткого пророка» для України. І, звісно, 25 що Шевченко після особистого знайомства теж трохи закохався у письменницю… І навіть подарував їй золотий браслет!

В історії літератури любовний трикутник «Марко ВовчокПантелеймон Куліш­Іван Тургенєв» обріс різноманітними правдами і міфами… Пантелеймон Куліш виявився традиційним для того часу чоловіком — він прагнув домашнього затишку, а для жінки, якою б талановитою вона не була, відводив другорядне місце. Мабуть, саме тому Марко Вовчок кидає набридлого Куліша, і їде за кордон із російським класиком Іваном Тургенєвим. Цей видатний російський романіст, котрий здебільшого жив у Франції, закохався у Марко до безпам’ятства…

Щоб догодити своїй коханій, він навіть переклав із української російською її славнозвісну повість «Інститутка», і посприяв публікації в провідному петербурзькому літературному журналі.

Варто сказати, що Марко Вовчок стала першою self­made woman в українській літературі, яка жила винятково з літературних заробітків, із гонорарів за белетристику, дорожні нариси, переклади, статті. І продовжувала жити у країні культури — Франції. Там їй було дуже затишно і комфортно. Іван Тургенєв познайомив її зі своїми друзями­ однодумцями, зокрема з Олександром Герценом.

У Франції Марко Вовчок чекав справжній літературний успіх. Її повість «Маруся» — розповідь про сміливу дівчинку, яка допомагає запорозьким козакам у боях, стала класикою французької дитячої літератури, і навіть 26 витримала у Франції понад сто перевидань. Такого успіху українська література ще не бачила!

Особисте життя Марко Вовчок викликало багато запитань, офіційно з чоловіком Марковичем вони «роз’їхалися», а її численні романи засуджували навіть найближчі друзі Тургенєв та Герцен. Проте, письменниця не брала до уваги моралізаторської думки тогочасного суспільства. Вона багато писала, подорожувала… зваблювала чоловіків. І опікувалася малолітнім сином Богданом.

Повернувшись до Петербурга, Марко Вовчок подається у видавничу діяльність: засновує журнал перекладної белетристики. Завдяки її таланту редактора, романи популярних письменників виходили майже одночасно в Парижі і в Петербурзі. Та що казати — сам Жуль Верн надав їй ексклюзивне право перекладати його тексти! До чого ж ефектною жінкою та талановитою письменницею була Марко Вовчок!

У житті не відбулося без трагедій… У Петербурзі в письменницю закохується Дмитро Писарєв — кумир російських нігілістів, літератор і революціонер, з яким її єднали родинні зв’язки, він був її молодшим кузеном. Пара вирішує втекти від усіх, і їде відпочивати в Дубулти, на знаменитий курорт.

Пристрасні вечори, зворушливі вечері удвох, коли літератори ділилися щойно написаним… Марія запам’ятає на все життя це кохання до Дмитра. Проте, сталося горе — під час купання двадцятисемирічний Писарєв тоне у морі. 27 Коли цю звістку принесли Марії вона постаріла одразу на десять років.

— Маріє Олександрівно, Дмитро втонув! — покоївка вбігла до кімнати з криком. — Пішов купатися і втонув!

— Як втонув? — Марія схопилася за серце.— Це, мабуть, якась помилка…

— Маріє Олександрівно, Дмитро в шпиталі, біжіть туди…

В очах Марії потемніло, вони з Дмитром щойно приїхали сюди, сховатися від людських очей, від пересудів. Їхнє почуття виникло несподівано і так само несподівано увірвалося… чому це стається з нею постійно? Чоловіки приходять і йдуть, а вона залишається віч-на-віч зі своїми текстами.

— Треба викликати фіакр — сказала глухо, мертвим, вже не своїм голосом. Через півгодини з вулиці донісся тупіт коней і скрип коліс. Марія Олександрівна здригнулася, але мужньо вийшла на подвір’я і сіла в чорну, схожу на гріб карету.

— До шпиталю, швидше!

Ця історія змусила шукати тихого місця та спочинку від любовних катастроф.

Можливо, з любові, а, можливо, шукаючи рятунку від горя, Марко Вовчок прийняла пропозицію молодшого за неї Михайла Лобача­Жученка, повінчалася і поїхала з ним до Нальчика. Писала в цей період мало, жила спокійним родинним життям.

Так, чи інакше, її найкращі твори стали незаперечною класикою української літератури. Марко вдалося розповісти про себе і про своїх сучасників настільки широко, що її проза не постаріла досі і викликає щирий захват у сучасних читачів. А її життєвий шлях став своєрідною історією успіху жінки, яка зробила себе сама.

І її насичене життя урвалося у 1907 році.