В її незвичайну та від того небезпечну красу закохувалися з першого погляду. У списку без вісті потонулих в глибині її загадкових великих очей художник Ілля Глазунов, оператор та режисер Юрій Іллєнко, безмірно талановитий актор Іван Миколайчук і навіть сам геній кіно Сергій Параджанов? Хто ж вона — загадкова Марічка з фільму «Тіні забутих предків», яка покинула кар’єру в Москві і переїхала до Києва?

Лариса Кадочникова народилася 30 серпня 1937 року. Її батьки мали безпосередній стосунок до кіномистецтва: мама — популярна актриса Ніна Алісова — знімалася в кіно, мала багато шанувальників, тато — режисермультиплікатор.

У дитячі роки Лариса не хотіла бути актрисою, її більше захоплював балет. Довгий час вона відвідувала заняття, але в майбутньому прийняла рішення продовжити мамину справу і таки стати актрисою. Саме тому вона подала документи до ВДІКу і пішла навчатися на акторський курс.

Важко уявити, але ще будучи студенткою, Лариса отримала пропозицію від Голлівуду. Цілком ймовірно, що в неї були всі шанси підкорити закордонний кінематограф, 68 проте актриса вирішила, що не хоче покидати рідну країну і… відмовилася! Проте ця відмова не завадила тому, аби про неї дізналися у всьому світі. Та про це згодом!

Кадочникова працювала актрисою у московському театрі «Сучасник», потім — на Київській кіностудії імені О.П. Довженка. З 1964 року вона — актриса Київського Академічного російського драматичного театру імені Лесі Українки.

Ларису Кадочиникову називають улюбленою акторкою геніального українського режисера вірменського походження Сергія Параджанова. Подейкують, що їхня зустріч була доленосною. Досі «зірка» фільму «Тіні забутих предків», Народна артистка України і лауреат національної премії України ім. Т. Г. Шевченко Кадочникова згадує Сергія Йосиповича в кожному своєму інтерв’ю …Кадочникова часто розповідає, що після завершення зйомок «Тіней забутих предків» режисер Параджанов подарував їй унікальну старовинну прикрасу зі срібними хрестами. Актриса наголошує, що це найдорожчий для неї подарунок, який вона зберігає дотепер:

«Ці масивні хрести на товстому ланцюжку в декілька рядів — старовинна прикраса, яке Параджанов купив у гуцулів під час зйомок. Коли ми працювали над картиною, намисто одягала то я, то Тетяна Бестаєва, яка грала Палагну. А в останній день роботи над фільмом Сергій Параджанов підійшов до мене, простягнув ці хрести і сказав: «Ларисо, це тобі»».

Як же все почалося? Одного разу Лариса пішла на зустріч до Параджанова. Ледь наблизилася до нього, як режисер закричав: «Ось вона — Марічка!» Проте вона не погодилася на його пропозицію одразу. Адже у неї під боком був «Мосфільм», де її активно знімали, з ранку до ночі вона була в театрі — ще б пак — улюблениця іншого режисера — Олега Єфремова! Усе ж її відпустили з умовою, що вона їде лише на рік.

А потім почалися зйомки. Спочатку в павільйоні кіностудії Довженка, де відбулася їхня перша зустріч з ще молодим актором­початківцем Іваном Миколайчуком. А потім — Карпати:

У Криворівню Лариса прибула разом зі знімальною групою. Подорож видалася довгою — поїзд тяжко стукотів через цілу Україну аж до Івана- Франківська. Звідти ще декілька годин до Верховини на авто. У віконечку синіли Карпати — гори, про які молода актриса лише чула. Вони видалися їй безмежно високими і… холодними. Поруч сидів Іван Миколайчук — як завжди мовчазний та похмурий. Розмова не клеїлася попри те, що їм обом треба було обговорити всі необхідні деталі зйомок. Можливо, дебютант Миколайчук побоювався таку красиву молоду жінку, якою була Кадочникова. Може, боявся ревнощів з боку своєї молодої дружини. А, може, просто вживався у роль Івана з «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбинського…

Про той час Лариса Кадочникова казала: «Безумовно, на моє життя вплинуло знайомство з такими геніальними людьми, як Параджанов, Якутович, Іллєнко та Миколайчук. У грошовому сенсі нічого особливо не набула. Втім, в той час люди мистецтва найменше думали про гроші. Навіть соромно було питати, скільки ти отримаєш за роль. Вважалося престижним називати імена людей, з якими будеш працювати. За знімальний день я отримувала 35 рублів, це були непогані гроші».

Журналісти часто запитують Ларису Кадочникову про стосунки на знімальному майданчику з актором Іваном Миколайчуком. Відомо, що сам Миколайчук був непростою, замкнутою людиною, яка жила у своєму світі.

«Наші відносини розвивалися повільно, ми довго пробивалися один до одного. Іван насторожено ставився до молодої актриси з Москви. А потім, десь на середині зйомок, в наших відносинах сталася прорив. Ніякого роману між мною і Миколайчуком не було. До того ж на зйомках поруч з Іваном постійно перебувала його дружина Марічка. Я була з Юрою. Напевно, між нами була симпатія, але чуттєвості — ніколи. Після картини ми разом з Іваном об’їздили багато країн, презентуючи «Тіні забутих предків». Перший тріумф був в Аргентині, куди з нами не пустили ні Сергія Параджанова, ні Юрія Іллєнка. Параджанов, йдучи по коридору студії імені Довженка, комусь сказав: «Мені беріть квиток тільки в одну сторону — до Аргентини». Тут же про це донесли начальству, і документи 71 режисера оформляти припинили. А Іллєнка не пустили, тому що у нас з ним не було дітей. Злякалися, що ми можемо залишитися за кордоном».

Особисте життя Лариси Кадочникової також оповите легендами. Будучи студенткою ВДІКу, закрутила роман із всесвітньо відомим художником Іллею Глазуновим. Про них говорила вся Москва. Велика різниця у віці не стала на заваді коханню: їй було18, йому — 30. Познайомилися майбутні закохані на виставці, куди Лариса прийшла з мамою: «Глазунов запитав: «Це ваша донька? Які чудові в неї очі. Її треба писати неодмінно». У Москві в музеї художника Глазунова на Волхонці є кілька її портретів, підписаних «Лариса». Проте через три роки пара розійшлася…

Першим офіційним чоловіком став Юрій Іллєнко — кінооператор, режисер, сценарист. Другим чоловіком актриси став екс­директор Театру російської драми ім. Лесі Українки Михайло Саранчук… Життя крутилося, фільми знімалися, в актриси з кожним роком збільшувалася кількість шанувальників…

І все ж ані любовні перипетії, ані інші життєві проблеми не могла завадити Ларисі Кадочниковій забути про головну місію її життя — кіно. Жіночі образи, які вона створила на екрані — унікальні і самобутні. Вони — в чомусь дикі, в чомусь класичні, проте незабутні, як і сама Лариса Кадочникова. Сама ж актриса зуміла зберегти неповторну красиву зовнішність і в поважному віці. Подейкують, що якось її не хотіли пропустити через кордон, бо прикордонник не повірив даті народження, зазначеній у паспорті…

Що ж… Для українського та й світового глядача попри численні ролі в інших фільмах Лариса Кадочникова залишилася передусім Іванковою Марічкою з «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова. Її екранний образ, зрозумілий і містичний водночас, став класикою вітчизняного і світового кіно. Тому, мабуть, кількість переглядів цього кіношедевру щороку росте, але одне залишається незмінним — молоді загадкові очі Лариси Кадочникової…