Немає жінки в нашій історії більш неймовірної, ніж перша правителька наша княгиня Ольга. Своє уявлення про неї ми можемо скласти лише за свідченнями про справи її, і за описами, що збереглися в давньоруських рукописах. Хто вона? Звідки вона? Рукописи подають різні свідчення, всі вони в чомусь схожі і в дечому різняться.

Походження княгині Ольги достеменно невідоме. Швидше всього вона народилася в родині простолюдинів. Ольга росла звичайною дівчинкою — тендітною русоволосою, світлоокою, і в її дитячих фантазіях навіть гадки не було про майбутні владу та владарювання. Врешті­решт, як розважалися в ту похмуру добу молоді дівчата? Вишивання, шиття, спів, танці, народні гуляння… Проте, майбутня княгиня відзначалася гострим розумом, ерудицією та життєвою мудрістю не по літах… Можливо, саме цим вона і припала до душі київському князю Ігорю, який був відомий своєю сміливістю та хоробрістю і майже все життя провів у походах…

Історія їхнього знайомства оповита легендами: подейкують, що Ольга та Ігор познайомилися випадково, коли 92 князь переправлявся на човні, а веслувала там молода дівчина. Ігор запалився, втратив голову від раптової пристрасті, проте Ольга дала йому рішучу відмову, чим здивувала і водночас заворожила героїчного воїна… Згодом вони одружилися, а потім у них народився син Святослав — видатний полководець і переможець у війнах з печенігами…

Проте сімейне щастя було недовгим — князя Ігоря вбили древляни, коли той вирішив взяти з них полюддя, а за сучасними термінами — податки, вдвічі більше, ніж раніше. Хто був неправий у цій ситуації — князь Ігор, який несправедливо зібрав більшу данину, чи древляни, які жорстоко помстилися — важко сказати навіть тепер, коли минуло більше, ніж тисяча років. Єдине, що нас цікавить у цей момент — почуття молодої вдови Ольги, якій привезли пошматоване тіло коханого чоловіка… Жінка залишається сама із малолітнім сином на руках… Кохана втратила свого коханого, що може бути трагічнішим? Одні в цій ситуації наклали б на себе руки, інші злякалися б і залишили все як є — смиренно прийняли б важку долю… але Ольга на те й була Ольгою, княгинею Ольгою, яка на той час ще не прийняла християнство, а тому й діяла за законами епохи: зуб за зуб, око за око…

«Ігоре, кохання моє, душе моя втрачена назавжди… Чого тобі бракувало, навіщо пішов на древлян знову? Чи мало я тепла свого тобі віддала? Чи сина народила тебе недостойного?Як нам з ним далі жити? Чи знайде спокій серце моє згорьоване, чи не проситиметься до тебе, в землю 93 мертвих? А якщо й залишиться жити, то чи можна назвати життям оце одвічне скніння за своєю парою, за голубом закривавленим. Пір’ячко на грудях — червоне, аж багряне… Так і душа моя стікає по краплинці крові, вмирає щодня і щоночі… Бути мені вдовою до кінця літ моїх, поки очі мої не заплющаться навіки. Не хочу ні з ким більше ділити ложе своє. Хай воно навіки захолоне, а краса моя хай умре, якщо ти не бачитимеш ні очей моїх, ні сліз моїх за тобою, коханий…»

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка. За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною древлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, заритому біля її палацу; друге — спалила в лазні; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою князя Ігоря київські дружинники «посікли п’ять тисяч» деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста. Четверта помста випадає на 946 рік, коли Ольга вийшла з дружиною у похід на древлян, проти якого стало велике військо древлянське. Місто Іскоростень, мешканці якого вбили Ігоря, тримало облогу протягом року, після чого Ольга запросила з кожного двору по троє голубів й по троє горобців у вигляді данини. До отриманих птахів було прив’язано трут, який підпалювали та відпускали — голуби летіли до своїх голубників, 94 горобці — під стріхи. У такий спосіб було спалено Іскоростень. А разом з ним і згоріло серце княгині­вдови… Згоріло, щоб наново воскреснути.

Влада перейшла в її руки і щось змінилося і в ній самій. Княгиня Ольга встановила норми податків, уклала торгівельну угоду з візантійським імператором Константином VII Багрянородним. Адже завдяки шляху «з варяг у греки», який проходив через Київ по Дніпру, зростали багатство і могутність князів Русі. Літописці свідчать про її мудрі державотворчі рішення, її намагання впорядкувати суспільне життя у великій середньовічній державі, довести його до букви закону. Більше жодного беззаконня, жодних свавільних пограбувань людей…

Проте, найбільших змін її душа зазнала після хрещення. 957 року княгиня Ольга прийняла і хрещення та намагалась зробити християнство державною релігією Русі. Чому княгиня Ольга прийняла християнську віру? Очевидно, поклик душі був вагомішим за тогочасні вигоди від християнства у внутрішній та зовнішній політиці. На той час християнами були лише поодинокі мешканці Київської Русі, християнство тільки почало проникати на нашу землю, але слово Боже встигло залишити свій слід у душі княгині­вдови. Не дарма її символічно вважають заступницею тих, хто втратив своїх коханих та віруючих, які лиш прийшли до церкви…

Народ любив свою княгиню ще й за вміння викручуватися зі складної ситуації. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, близько пів року, не допускали до зустрічі з імператором Костянтином. Нарешті 95 після зустрічі з Ольгою імператор Костянтин помітив її красу, закохався до нестями і вирішив узяти з нею шлюб. Ольга не хотіла заміж вдруге, рана від втрати коханого чоловіка князя Ігоря так і не зажила, але відкрито не виступила, поставивши умову, що перед одруженням вона мусить охреститись, і хрещеним батьком обрала самого імператора Костянтина. Після хрещення він знову почав розмову про шлюб, але у відповідь Ольга сказала: «Чи може донька одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, Костянтин відпустив княгиню­похресницю додому, обдарувавши її золотом та сріблом.

А в 962 р свята рівноапостольна Ольга обрала посланця короля Німеччини Оттона I — єпископа Адальберта. На жаль, його праця завершилися невдачею — змужнілий Святослав почав правити самостійно, зібравши навколо себе прихильників­язичників. Проповідників вигнали, а колишню володарку змусили припинити поширення віри. Однак вона продовжила наставляти онуків — Олега, Ярополка і Володимира. Саме завдяки цим повчанням останній став Хрестителем Русі.

Ольга померла 11 липня 969 р і була похована за християнським обрядом. У 1007 г. Владимир Великий переніс нетлінне тіло свої бабусі до церкви Святої Богородиці (Десятинну). З тих пір мощі шанували як чудотворні, але офіційна канонізація відбулася пізніше — в середині XIII ст. До лику рівноапостольних, куди входить всього 6 жінок, правительку зарахували в 1547 р

Що символізує княгиня Ольга? Важке і легке запитання водночас. Її душа пройшла довгу і велику еволюцію — від язичницької жадоби помсти за коханого чоловіка до смиренного прощення, яке є основою християнської віри. Подвижниця оберігає дівчат, сприяючи вдалому заміжжю, і жінок, у яких є сини — заступництво праведниці благословляє дитину, заспокоює матір, попереджає хвилювання. Рівноапостольна цариця дарує гармонію і достаток в сім’ї, припиняє сварки, попереджає зради і біди. А ще вона захищає овдовілих жінок, підтримуючи їх і втішаючи.