Таке знайоме прізвище, тому що всі ми чули про Алчевськ на Луганщині. Це зараз місто помежів’я, це зараз — бойові дії. Це зараз — усе сіре та сире.

А колись…

…усе почалося із запитання: як це — бути світочем у людській подобі?

Здається, якнайкраще про це знала Христина Алчевська, адже недарма її назвали просвітителькою народу.

Тож у чім її заслуга перед українським народом — трохи розвідаємо.

Христина Алчевська — українська педагогиня, організаторка народної освіти, дружина засновника Алчевська — Олексія Алчевського.

Завдяки своїй природній цікавості освіту здобула самотужки.

Наприкінці 19 — початку 20 століття Харків був центром творчого, наукового та політичного життя. А отже — все найцікавіше відбувалося саме тут.

У 1862 заснувала Харківську жіночу недільну школу. У школі правознавство, географію, історію України, письмо, математику, фізику та хімію викладала з колективом 10 волонтерів, на Алчевську безкоштовно працювало понад 100 вчителів. У перші роки в школі було близько 50 учениць, середній вік школярок на 1878–79 роки — 12 років, на 1892– 93 роки — 14 з половиною років. Поступово кількість учениць та вчителів збільшується хіба що не в геометричній прогресії. Учениць було поділено на три категорії: ті, хто зовсім не вмів писати, ті, хто вмів читати, але не вмів писати, та ті, кому потрібно було покращувати свої навички. Кожна група мала одну або двох кураторок, які займалися і позакласною роботою: учениці ходили на екскурсії, відвідували театри та вистави, брали участь у літературних читаннях тощо.

У 1879 родина Алчевських відкрила ще одну школу в селі Олексіївка — тепер це територія Перевальського району Луганської області, де навчання велося українською мовою.

На початку дев’яностих років у школі почалося створення «Книги для дорослих» — свого роду ілюстрованої енциклопедії у трьох томах, що містили інформацію з різних галузей знань, а отже на той час— були максимально універсальними.

Популяризувала українську мову, народну пісню.

Алчевська захоплювалась творчістю Шевченка, багато цитувала його, цікавилась біографією. Навіть школу назвала на його честь. Популяризувала його творчість через вистави, виступи, пісні. На своїй садибі у Харкові встановила перший у світі пам’ятник Тарасу Шевченку, погруддя роботи скульптора Володимира Беклемішева.

«Найбільше мене цікавить життя Шевченка та його майстерне володіння словом. Його не просто хочеться читати, його хочеться показувати всюди в світі». 

За 50 тисяч карбованців зведе будинок для школи — єдине власне, тобто таке, що належало винятково учбовому закладу, приміщення серед усіх недільних шкіл Російської імперії.

Вона згуртувала й очолила авторський колектив з укладання 3­томного критико­бібліографічного покажчика «Что читать народу?». У ньому понад 4 тисячі рецензій, відгуків, анотацій близько 80 авторів, учителів, викладачів, професорів і просто читачів на твори зарубіжної, російської та української літератури. Сама Алчевська написала 1150 анотацій. Авторський колектив начолі знею підготував також 3­ томний посібник «Книга взрослых», що витримав 40 видань. Вона є авторкою мемуарів «Передуманное и пережитое», методичних статей з навчання дорослих та оповідань, укладач «Каталога книг» для недільних шкіл, учасниця педагогічних експозицій на всеросійських та міжнародних виставках.

Сильній жінці до пари — такого ж чоловіка. Пан Алчевський був фінансовим генієм без освіти. Український промисловець і банкір — він був засновником Алчевського металургійного комбінату. Заснований ним завод того часу єдиним в Україні металургійним підприємством, побудованим за державний кошт.

Але під час кризи початку XX століття, не витримавши конкуренції з пануючими на Донбасі іноземними компаніями, Алчевський кинеться під поїзд. Таким чином знецінені акції потрапили до франко­бельгійських підприємств…

На пам’ять про засновника заводу станція Юр’ївка була перейменована в станцію Алчевське. Звідти й пішла назва міста.

Сім’я Алчевських виростила не просто гідне продовження, а справжніх геніїв. 

Дмитро присвятить себе науці та став кандидатом природничих наук.

Григорій стане популярним композитором. Серед його творів — «Альоша Попович» (1907), обробки українських та російських народних пісень, солоспіви на слова Шевченка («Чого мені тяжко, чого мені нудно»), Франка («Безмежнеє поле»), Лесі Українки («Не дивися на місяць весною», «Стояла я і слухала весну»), а також своєї сестри Христі Алчевської («Конвалія», «Гей, на бій»).

Ганна допомагатиме викладати в жіночій недільній школі.

Микола створить перший буквар для дорослих українською мовою.

Іван — «король тенорів». За 16 років виконає 55 оперних партій. Найвидатнішою вважатимуть партію Германа із «Пікової дами» Чайковського. Також у його репертуарі були твори Миколи Лисенка, Ярослава Степового і брата — Григорія Алчевського, не залишав без уваги народні пісні. Українська музика завдяки Алчевському лунала і за кордоном.

У творчості Христі Алчевської експерти відзначатимуть «європейський український націоналізм». Вона багато перекладала з російської і французької літератур. Христю Алчевську вважають справжнім бунтарем свого часу.

Сама ж Алчевська померла 27 жовтня 1920 у Харкові.

А на її надгробку так і написано — «Просвітителька народу», бо в цих словах уся її сутність.