Якщо побачите Чорне море восени, тобто зможете спостерегти на його поверхні заледве вловні спалахи, ніби хтось незримий намагається вхопити момент, то скажіть пошепки: «Привіт, Кіро!». І вона вас неодмінно почує.
Про те, хто така Кіра Муратова для світового кінематографа, можна говорити довго, тому що її вплив — очевидний та беззаперечний. Її сила вражала й зворушувала, адже вона сама говорила: «Ви мене хочете, як консервну банку відкрити? Поріжетеся моїми краями». Ця жінка — завжди про незламність у кіно, завжди про підкорення вершин.
Море хвилюється — раз!
Кіра Муратова, у дівоцтві — Короткова, народилася 5 листопада 1934 року в Королівстві Румунія у місті Сороки (сучасна територія Молдови). Батько — росіянин — інженер Георгій Коротков був секретарем комуністичної партії, матір — румунка — Наталія Скурту працювала гінекологинею, також була членкинею компартії.
Під час Другої світової війни Кіру разом із матір’ю було евакуйовано до Ташкенту.
— Кіро, ми збираємось,— твердо й тривожно каже матір.
— Мам, а куди?
— Уяви, що до моря. Домовились?
— А тато з нами? — маленька Кіра гляне на матір і стане зрозуміло: батько з ними не поїде.
Тому що його розстріляють. Час червоного терору не обирав винних — просто забирав усіх, хто потраплятиме йому на очі.
У 1952 році Кіра поступила на філологічний факультет МГУ, проте цей факультет виявився для дівчини занадто нудним, тож вона вирішила перевестися на режисерський факультет у ВДІК, де вона, власне, зустрінеться зі своїм майбутнім чоловіком — Олександром Муратовим.
Перший фільм зняла ще на четвертому курсі університету. Тут варто було б зауважити, що фільми Муратової не раз потрапляли під цензуру в Радянському Союзі, але режисерці таки вдалось побудувати успішну кінематографічну кар’єру.
Найбільш знаковими роботами радянського періоду вважаються фільми «Зміна долі» та «Астенічний синдром», який відзначать на Берлінському кінофестивалі.
Море хвилюється — два!
Переїхати до Одеси— це спробувати розкусити її, розгадати солоне морське повітря. У цьому місті в повітрі висне упередження, що кожен тут народжується талановитими. До речі, у Муратової були випадки, коли на вулиці до неї підходили й казали: «Як же ми вас любимо!» А вона перепитувала: «А який мій фільм вам подобається найбільше?» І все, і мовчанка. Бувало, що й руки цілували, але рідко говорили про улюблене Кірине кіно — а тільки це й було б мірилом таланту. Вона терпіти не могла даремної похвали, лестощів — усього надмірного. Завжди казала, що хвалити треба недовго, так само як і сварити. Скажете щось цікаве — спасибі, а ні — то навіщо повторюватися?
Ось в усіх цих дрібницях і живе дух Одеси: іронічне ставлення до всього, що оточує, легкість і пафос, які органічно поєднуються та співіснують в кожному одеситі. Саме така атмосфера буде до кінця з Муратовою та до останнього подиху — її.
…Після закінчення навчання у ВДІКу Муратова повернулася до Одеси. Там вона стикається з постійними перебоями водопостачання: відвідуючи друзів та знайомих, щоразу бачить заздалегідь підготовлені відра, тази, банки, чайники — усе наповнене водою, тому що невідомо, коли вона вчергове зникне. А Кірі Георгіївні як будьякому справжньому митцеві спадає на думку, що ця непостійна вода дуже схожа на залюбленого чоловіка.
Із зовсім побутової, зрозумілої проблеми, народжується дивовижне кіно. Відключення води — як метафоризований чоловік, який то з’являється, то зникає. До якого навіть не встигаєш звикнути. І навіщо?
Ніхто, крім Висоцького, так не зіграв би геолога, котрий розбиває жіноче серце і розчиняється, тому що така доля красивого чоловіка. А от, певною мірою, обмануту дружину зіграла сама Кіра Георгіївна. Муратова — це всеохопність: відчуття кадру, сміливість бути сильною, бути собою в усіх проявах.
До того ж, фільм «Короткі зустрічі» став її першою самостійною роботою як режисерки.
А от наступний фільм «Довгі проводи» цілих шістнадцять років був заборонений. Але одразу ж після прем’єри його відзначать на Міжнародному кінофестивалі в Локарно.
У 70х Муратова переїздить до Ленінграда, де знайомиться з художником Євгеном Голубенком, котрий стане її другим чоловіком. З Євгеном вона разом писатиме сценарії, пірне з головою у творчу атмосферу. Про цей союз можна було з упевненістю сказати — вони були на одній хвилі.
У 1997 Муратова здобуває звання академіка Національної академії мистецтв України.
Море хвилюється — три!
У пострадянському періоді сенсацією стала стрічка «Настроювач»: лише в США цю стрічку було показано в п’яти містах.
Ох, геніальне кіно про те, на що здатна людина заради пристрасті,— безумовно варте всієї попередньої боротьби за режисерський шлях. Настроювач роялів, заможна родина та залежність — Муратова створює світ, де любов болить і призводить до невідворотності. Налаштувати інструмент завжди легше, ніж самого себе.
У «Настроювачі» Кіра Георгіївна вперше за всю свою кар’єру знімає поцілунок. Їй завжди хотілось відзняти так, аби сподобалось спершу їй. Вдалося, нема чого й додати.
У 2012 році режисерка знімає свій 22й фільм «Одвічне повернення», прем’єра якого відбулася на сьомому Римському міжнародному кінофестивалі.
Ця стрічка насправді про кожного з нас, про те, що ми завжди метушимось та повертаємось без можливості остаточного повернення. Про те, що ніколи не можемо визначитись: «Елітарно, мені подобається, але чи сподобається публіці?»
Муратова інакше розкриває акторський талант Лінецького, Літвінової та Маковецького. Гра у грі, кіно всередині кіно.
До речі, у 2021 році на екрани вийшов повнометражний фільм Ренати Літвінової «Північний вітер», присвячений Кірі Муратовій. Цілком виправдано, що це кіно про Жінку.
Кіра була людиною світу та відсвіту: її запрошували до складу Американської кіноакадемії, яка визначає володарів премії «Оскар»; вона наголошувала на важливості зйомок кіно в Україні — українською; підтримувала Євромайдан, виступала проти російської агресії та окупації українських територій. Як у кіно, так і в житті, вона завжди буде одночасно й усюди.
Море хвилюється — тиша…
У 2018 році після важкої хвороби Кіра Георгіївна померла в Одесі. Можливо, вона пішла саме тут, бо це місто ОСТРОЗЬКА Гальшка Острозька академія князівни дало їй невичерпне морське натхнення, нескінченне споглядання відблисків сонця на хвилях…
Але хіба ж безсмертя зникоме? Кіра Муратова колись сказала одну чудову фразу: «Мистецтво здатне захистити від хаосу, навіть тоді, коли цей хаос показує», що насправді чудово ілюструє вічне життя у творчості.
Така історія: усе про воду та її плин, а тепер згадайте Чорне море восени. Заплющуйте очі, вдихайте густе солоне повітря та уявіть глибокосиню воду з золотавими відблисками на поверхні — обов’язково вийде повернення, така собі коротка зустріч із Кірою.
Обов’язково.
